Учебная работа. Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький
Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
Інститут заочного та дистанційного навчання
Кафедра історії та документознавства
КОНТРОЛЬНА робота
з дисципліни: «Праксіологічні основи управлінської діяльності»
на тему: «Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький»
Виконала:
Студентка 5 курсу ДК-501Сз
Васильєва Євгенія Олександрівна
Перевірила:
доц. Настенко Л.Г.
Київ 2015
Вступ
Протягом багатьох століть мислителі намагалися пов’язати наукову картину світу з потребами повсякденної людської практики.
Про значення теоретичного знання для побудови успішної практики розмірковували філософи та вчені різних наукових галузей. Зокрема, у історії розвитку науки неодноразово робилися спроби створити систему знань про людські дії. Серед авторів, які розробляли проблеми діяльнісної сутності людини і удосконалення практичної діяльності — І. Кант, Г. Гусерль, І. Фіхте, Дж. Локк, Дж. Дьюї, Ж. Піаже, М. Вебер, П. Толкотт, Л. С. Виготський, О. М. Леонтьєв, Т. Котарбіньский та ін. Їх роботи дають вагомий матеріал для виділення основних категорій, понять, проблем, які складають контекст праксеології як інтегративної галузі наукового знання. Праксеологія поєднує такі наукові галузі як філософія, психологія, соціологія. Фактично праксеологія є складовою філософії, виступаючи в якості «філософії правильної дії» і саме Із філософського контексту прийшли такі поняття, як «смисл», «цінність», «ціль», «якість діяльності». Психологічні знання допомагають проникнути у механізми оволодіння діяльністю через аналіз мотивів, потреб, інтересів, здібностей до певної діяльності. Соціологічні знання орієнтують на ціннісні установки, соціальні сподівання, систему міжособистісних взаємодій.
Фундатори праксеології: Людвіг фон Мізес, Тадеуш Котарбінський, Євген Євгенович Слуцький
Поняття «праксеологія» вперше вжито в публікації французького вченого А. Аспінаса 1899 року. Однак його, на думку Т. Котарбінського, можна вважати почесним батьком праксеології, яку не тільки відродив, але й заклав її наукові основи видатний український економіст-математик Є. Слуцький, опублікувавши 1926 року українською і німецькою мовами дослідження «Етюд до проблем будування формально-праксеологічних засад економіки».
Намагаючись зорієнтувати читача у формальній економіці, вчений хотів обґрунтувати взаємини, форми та інші вияви господарських утворень. Причому він зауважив, що «людську діяльність аж ніяк не можна геть чисто розкладати на кількісні взаємини точних елементів якоїсь квазімеханічної системи».
Аналітик повинен аналізувати ті праксеологічні об‘єкти, котрі відокремлюють порожні логічні форми від конкретної суті, наповненої матерією, без якої затухає жива діяльність. Категоріальні форми праксеології — це формально онтологічні утворення з відповідним матеріально-змістовими сутностями. Вони творять певне риштування для будь-якої господарської системи.
Ситуації системи не є постійними, вони змінюються. Напрями переходу від ситуації до ситуації набувають позитивно-релевантних і негативно-релевантних ознак.
У поведінці системи важливу роль відіграє диригент. Усяка зміна цільової системи, яка спричинена диригентом, називається вчинком, а відповідь на диригента — суб’єктом вчинку.
Пригода, яка викликана суб’єктом — це операція, а її предмет є предметом операції. Кожний конкретний вчинок є надзвичайно складною структурною операцією, що веде до утворення, зберігання або знищення. Кожна конкретна операція повинна бути і екзистенційною, тобто містити елементи заміщення і утворення.
У чистій праксеології, на думку Є. Слуцького, первісною засадою є предмет влади. «Якщо я, — міркував учений, — дарую приятелеві пляшку вина, то тим віддаю йому всю владу над цим предметом». Можливість розпорядження — це, передусім, влада над відповідними владними операціями.
Сукупність усіх первісних предметів господарства, які перебувають у володінні суб’єкта, розподіляється на наявні (на даний момент) та ненаявні. Це визначає можливість розпоряджатися предметами в сучасному або майбутньому. Розпорядженням називається кожна владна операція. Майно — це сукупність усіх приватних предметів, якими можна розпоряджатися тепер і в майбутньому. Господарством у найширшому розумінні можна назвати керування майном. Придбання, заощадження, видатки, обмін — це господарські операції. «Сукупність усіх наявних предметів, що перебувають у володінні суб’єкта, ми, — писав Є. Слуцький, — звемо громадською наявністю».
На підставі стислого викладу праксеологічної системи вчений зробив висновок про те, що вона відкриває простір для математичної економіки. Разом із засобами математики праксеологія придатна відобразити багатогранність емпіричної господарської діяльності. Однак для того окреслена в загальних рисах праксеологія вимагає дальшого вдосконалення і розвитку. Після появи основоположного дослідження Є. Слуцького з праксеології такі спроби робилися. Зокрема, Л. Мізес у дослідженні «Людська діяльність» порівняно багато уваги приділив праксеологічним засадам. На його думку, праксеологія має справу зі шляхами і проблемами, обраними для досягнення мети. Її об‘єкт — засоби, а не цілі. У цьому сенсі можна говорити про об‘єктивізм загальної науки про людську дію. Вона приймає кінцеві цілі, які обрала людина, як дань. Вона повністю нейтральна стосовно них, утримується від будь-якого ціннісного судження. Єдиний стандарт, який застосовує праксеологія, — це оцінка придатності обраних засобів для досягнення мети. У суб’єктивізмі суджень є об‘єктивність нашої науки.
Людвіг фон Мізес розглянув праксеологію через призму людської діяльності у процесі господарського поступу. Зокрема, він підійшов до людської діяльності з позицій нагромадження господарського досвіду. Водночас він зазначав, що праксеологія — це не історична, а теоретична і систематична наука. Її твердження, як і у логіці та математиці, є апріорні. Без неї не можна бачити в процесі подій нічого, крім калейдоскопу змін та хаотичного безладдя.
Цінним у дослідженні Л. Мізеса можна вважати вказівки на можливості використання праксеології для передбачення наслідків людської діяльності. «Праксеологічне знання, — писав учений, — робить можливим передбачити з певною надійністю результати різних способів діяльності. Але, зрозуміло, таке передбачення не буде означати чогось, що стосується кількісних питань. Кількісні проблеми в сфері людської діяльності не відкриті для будь-якого іншого пояснення, крім розуміння». Наприклад, можна передбачити, що падіння попиту на благо А буде мати наслідком падіння ціни на А. Та наскільки вона впаде, передбачити не можна, бо це стане очевидним лише тоді, коли подія завершиться.
Мізес вважав, що економіка (або каталлактика, наука про обмін) повинна розглядатися як частина більш загальної науки про людську діяльність — праксеології. Основна передумова праксеології проста і самоочевидна: людина діє. Під дією мається на увазі цілеспрямовану поведінку, яка відрізняє людину від об‘єктів неживої природи. Унікальність людини полягає в тому, що вона управляється не причинами, але цілями, що він не пасивно реагує на навколишнє його середовище, але активно прагне змінити його, що на його поведінку впливають події не (тільки) минулого, але майбутнього. У природі людини закладена необхідність вибору — дії, людина з необхідністю в кожен момент часу вибирає, до якої мети їй прагнути, яку потребу задовольнити в першу чергу.
Цей та подібні приклади засвідчують прогностично-прагматичну значущість праксеології, яка служить одним із інструментів передбачення наслідків людської діяльності. Вона виступає диригентом подій і майна.Свого часу чудова книга Людвіга фон Мізеса була незаслужено проігнорована економічної громадськістю.
Після Л. Мізеса до праксеології звернулися польські дослідники Т. Котарбінський, О. Ланге та інші їхні співвітчизники. Чи не найпослідовнішим у цих справах був Т. Котарбінський, який 1955 року видав «Трактат про добру роботу«.
Тадеуш Котарбінський — польський філософ і логік зі світовим ім’ям, представник Львівсько-Варшавської школи, народився 31 березня 1886 року у Варшаві в родині художника й композитора. Вчився в Краківському університеті, Вищім політехнічнім училищі м. Дармштадта, а пізніше у Львівському університеті, де його наставником був К. Твардовский. У роки Другої світової війни ця майже шістдесятирічна людина викладала на таємних університетських курсах у Варшаві й Радоме.
З 1946 р. по 1949 р. він обіймає посаду ректора знову створеного університету в м. Лодзі. Він став одним з головних організаторів польської науки, виконував різні почесні суспільні функції. Член Польської Академії Наук від дня її створення, Т. Котарбінський в 1957 — 1962 рр. був її президентом. Він — закордонний член АН СРСР, академій Болгарії й Монголії. мізес праксеологія котарбінський
Т.Котарбінський написав більш 300 наукових, науково-популярних і публіцистичних робіт. Головною областю наукових інтересів, досліджень і наукових досягнень Т. Котарбінського, яка принесла йому всесвітню популярність, стала праксеологія, загальна теорія правильної діяльності (гарної роботи). Головною серед праксеологічних робіт Т. Котарбінського є «Трактат про гарну роботу». Серед головних його робіт — «Елементи теорії пізнання, формальної логіки й методології наук», «Лекції по історії логіки».
Сутність праксеології Тадеуша Котарбінського.
Що вивчає праксеологія? «На це питання Тадеуш Котарбіньский відповідає чітко: усяку людську діяльність. Цим праксеологія відрізняється від НОТ (наукова організація праці), яка зв’язана переважно з виробничою діяльністю, і від кібернетики, що вивчає будь-які процеси керування: у природі, в організмі й суспільстві».
Центральне поняття праксеології — поняття методу, що сприяє перетворенню її самої в загальну методологію.
Яке завдання праксеології? І на це питання автор дає чітку відповідь. Треба знайти загальні закони всякої людської діяльності й вивести на цій основі найбільш загальні правила такої діяльності. « таким чином, програма праксеології була покликана проаналізувати техніку й аналітично описати елементи й форми раціональної діяльності, створити «граматику дії» у порядку вироблення найбільш загальних норм максимальної доцільності дій, зокрема, у вигляді системи загально технічних рекомендацій і застережень стосовно професійної індивідуальної й колективної діяльності (роботи)».
таким чином, праксеологія — одна з наук про загальні закони, що діють у різних соціально-історичних умовах . Велике місце серед правил праксеології займають народні прислів’я й приказки типу «сім раз відміряй, один раз відріж» або «поспішиш — людей насмішиш». У такого роду прислів’ях сконцентрований багатовіковий досвід народу. Т. Котарбінський уводить багато термінів.
Завдяки старанням Т. Котарбінського праксеологія зазвучала дещо ширше, а разом з нею й ім’я Є. Слуцького.
Невелике за обсягом дослідження учений поділив на кілька частин, розглянувши у першій головні формально-праксеологічні поняття (системи, ситуації, тощо). Структурно впорядковану багатообразність він називав перспективою, стан системи разом із перспективою, якій ця система відкрита, вважав ситуацією. «Система перебуває у своїй ситуації або в процесі зміни, — зазначав він, — доки її ситуація залишається оптимальною».
На думку Є. Слуцького, природа всіх наших понять є формально онтологічна. Залежно від системи можна прийти або до положень механіки, або до положень економіки. Розділ формальної фізики, зорієнтованої на дії свідомих тварин, учений називав формальною праксеологією, обмеження якої можна вважати формальною економікою. Основні праксеологічні компоненти системи Є. Слуцький розподілив на минулі, сучасні та майбутні.
У процесі логічного розгляду окремих понять вчений розбудовував каркас їх взаємозалежностей, відвівши кожному з них відповідне місце у задуманій системі. Є. Слуцький вважав, що не можна ґрунтовно пізнати господарське утворення, не проаналізувавши «формально-праксеологічні основи економіки», в яких відбивається вся структура майна, а саме: первісні предмети господарства, можливості розпорядження, прості сподівання. Якщо всі члени диз’юнкції практично еквівалентні, то можна вважати відповідні предмети влади гранично визначеними. Суб’єкт тоді має справу з широкою сферою оптимуму цілеспрямованого виходу.
На закінчення Є. Слуцький розглянув зорове поле і видиму просторінь. До першого він включив сукупність компонентів, що відбиваються, а всю кількість зорових образів назвав образом «видимого» простору, зорову систему — зоровим апаратом. Явище виконання (невиконання) і виправлення цієї системи він вважав важливим розділом праксеології. Хто знає сьогочасну математичну економіку, — писав Є. Слуцький, — у того не може бути сумніву щодо можливості дедуктивної теорії, широко розвинутої на основі нашої системи… Формальна економіка це — не самостійна наука, а окрема дисципліна у межах формальної праксеології.
У дослідженні українського вченого, на думку Т. Котарбінського, градація ступенів спільності та однобічної залежності галузей знайшла відповідне вираження, наизагальнішою є теорія подій, середнє місце посідає праксеологія, а економічні дослідження стоять в кінці. За вдалим висловом Т. Котарбінського, Є. Слуцький «кинув промені» на освітлення теорії праксеології. Це справді відповідає дійсності, й тому ім’я Є. Слуцького назавжди залишиться біля джерел науки праксеології.
Висновки
Отже, двадцяте століття в науковому відношенні характерне тим, що з’явилася группа наук, які досліджують загальні закони організації досить різнорідних явищ. Це ікібернетика, і теорія систем,і дослідження операцій, і економіко-математичні моделі. У руслі цієї загальної течії і з’явилася праксеологія.Розвиток праксеології пов’язаний із австрійською школою економіки
Однимз найбільш загальнихаргументів, які доводять корисність і необхідність популяризації та розвитку праксеології, є те, що людине тільки діють, але і- в силу своєї природи і необхідності -замислюються над чиненими діями. таким чином, якщо немає насвідомості діючої особистості раціональних праксеологічних рекомендацій, то це не означає,що йому взагалі незнайомі доктрини «гарної роботи», просто та доктрина, якою він керується, менш раціональна, непродумана, помилкова.
Список використаної літератури
1.ВерниковМ.Н.Методологічний аналіз кризи філософського ідеалізму(На матеріалах польськоїфілософії кінця19- першої третини20ст.).-К .:Наукова думка,1978. -405С.
.КотарбіньськийТ.Трактатпро хорошу роботу. — М .:Економіка,1975. -270С.
3. Мізес
.Новітній філософський словник. — Мінськ:Книжковийбудинок,2003. -830С.
. Слуцкий Е. Е. К теории сбалансированного бюджета потребителя (Рус. пер.) / Слуцкий Е. Е. // Экономико-математические методы. Народнохозяйственные модели. Теоретические вопросы потребления. — Вып. 1. — Москва, 1963. — С. 241-271.
. Слуцкий Е. Е. Сложение случайных причин, как источник циклических процессов / Слуцкий Е. Е. // Вопр. конъюнктуры. — Том III. — Вып. 1. — М. : Фин. изд-во НКФ СССР, 1927. — С. 34-64.
. Слуцкий Е. Е. Теория предельной полезности / Слуцкий Е. Е. — Киев, 1910.378 с.
. Слуцький Є. Етюд до проблеми будування формально-праксеологічних засад економіки / Слуцький Є. ; пер. з нім. Б. О. Язловського // Зап. Соц.-екон. від. УАН. — Том 4. — К. : Укр. Акад. наук, 1926. — С. 165-175.